23 лютого – День захисника Вітчизни.
Свято всіх чоловіків, хто відважно обороняв та визволяв нашу рідну землю,
і тих, хто в майбутньому надалі буде
стояти на захисті рідного краю. Цього святкового дня, до нашої школи завітали
воїни–афганці Кібальник Олексій Павлович, Нерівний Іван Миколайович та Марченко
Володимир Григорович провели відкритий урок для учнів 10-го і 11-го класів.
Вони розповіли нам, про тяжкі будні молодого солдата у Афганістані.
Крик, біль, страх ….Бажання прокинутися
і забути все, наче страшний сон. Безкрайнє небо, яке час від часу
затуляє чорний дим, скелясті гори, вкриті полум’ям, легенький вітерець, у якому
відчувається подих смерті та жахливий звук пострілів, що проносяться над
головами. З сумом на очах і тяжкістю в серці Олексій Павлович розповідав нам
про ті події.
«Гуркіт двигуна літака. Відчуття необізнаності і зацікавлення. Де ж ми?! Поглянувши
в ілюмінатор, я з товаришами побачив широкий степ, де-не-де то спалахувало, то
згасало червоне полум’я. Саме
в той момент, у душі щось перевернулося. Згодом стало зрозуміло, що ця картина
стане буденністю нашого життя. З кожним днем ставало все важче. Один за одним
гинули друзі, товариші. Ніколи не забуду, як на моїх очах загинув мій земляк, з
Канева. Пам’ятаю, як я поїхав
до матері цього солдата. Вона, зі сльозами на очах відкрила двері, міцно мене
обійняла і тихо промовила: « Привіт, синку!». Мовчки, з каменем у серці я
приміряв одяг, який змучена і знесилена від горя матір давала мені. Вона
прийняла мене за свого, рідного сина. Запаморочена від лихої звістки про його
смерть, ця жінка, здається, вже не розуміла реальності. І я не міг нічого
сказати, боячись, що єдине моє неправильне слово зробить тільки гірше.» На одному подиху ми всі
слухали розповідь Олексія Павловича. Серце, здається, билося з шаленою
швидкістю, перед очима стояли ті події.
Не менш захоплююче розповів нам і Іван Миколайович. Він зачитав багато
своїх віршів, які постали на папері «живими»
літерами, як пам’ять про ту війну і молодих хлопців, які залишилися на ній. Відчувалися
всі пережиті емоції, почуття, щирість і страждання молодого бійця.
Володимир Григорович зі сльозами на очах розповів свою історію, історію
воїна-афганця. Вкотре приблизивши нас до тяжкого перебігу подій того часу.
Згадалося і про маленького афганського хлопчика, який у свої юні роки поводив
себе хоробро і мужньо. « Він щодня прибігав до нас, щоб поділитися новинами і
принести щось попоїсти. Підтримував і
допомагав морально, коли сили вже були на межі.», - говорить Володимир Григорович/ У кожного своя історія. Але попре все, кожен воїн, який виконував
інтернаціональний обов’язок у
Афганістані, має відбиток у своїй душі і серці.
Послухавши розповіді наших героїв, ми подякували
від усього серця, за те, що живемо на вільній землі і маємо змогу радіти кожній
хвилині життя. Ми бажаємо всім захисникам нашої Вітчизни міцного здоров’я, безліч щастя та радості. Нехай над
вашими і нашими головами завжди буде світле, мирне і безхмарне небо. Зі святом!
Після цікавих розповідей наші юнаки продемонстрували
чудову гру в баскетбол. Бо наші юнаки прагнуть бути сильними, спортивними,
мужніми навіть у наш мирний час. Перемогли учні 11 класу, яких
воїни-інтернаціоналісти нагородили грамотою та солодкими призами. |