Доброго дня, Вас вітає

музей Михайла Олександровича Максимовича!

     М.О.Максимович —  вчений-природознавець, філолог, етнограф, фольклорист, історик, філософ, літератор, перекладач, видавець, перший ректор Київського університету.  

    На схилі віку М.Максимович надіслав своєму колишньому учневі Котляревському, що став на той час уже професором, вірш, де були й такі слова:

"Споминайте ж мене хоч мислями,
Споминайте мене хоч устами,
Споминайте мене добрими словами –
Я ж був хлопець добрий поміж вами”.

     То кому ж, як не нам золотонісьцям, виконати цей заповіт. Із своїх 69 років життя більшу частину його, близько сорока, Михайло Олександрович провів на Золотоніщині: 8 дитячих (1804 - 1812) і 32 прохорівських. 

     У своїй "Автобіографії" сам М.Максимович пише так: "Я народився 1804 року, 3 вересня на тій прекрасній полосі українського степу, яка на схід від Дніпра простирається від міста Золотоноша, через Згар і Кропивну до Сули, що тече "срібними струнами". Моя батьківщина в згарському хуторі Тимківщина, в домі бабусі моєї Ганни Савівни Тимківської".

Зазвичай, коли  згадується ім’я М.Максимовича, додається  - «перший ректор Київського університету».  На цьому знання про нього у більшості людей закінчуються. Ректорство М.Максимовича було нетривалим (1834-1835), але саме   на час його короткого ректорства припадає початок утворення фондів великої університетської бібліотеки, в цей час закладено ботанічний сад, видається "Учёные записки" університету, створена друкарня.

  Науковий доробок фундатора української науки вражає уяву: понад 108  праць з питань ботаніки, природознавства, фізики, історії тощо. Він – автор 4 підручників, 18 наукових розробок, 8 науково-популярних праць, понад 150 праць в галузі фольклору і словесності, краєзнавства.

Заслуги М.Максимовича перед наукою визнають Московський та Новоросійський університети, обравши його своїм почесним членом, а також обрання його дійсним членом Імператорського Московського товариства дослідників природи (1829), Московського товариства любителів російської словесності (1833), Російського товариства любителів історії та старожитностей російських (1834), Комітету з розшуку і збереження старожитностей у м. Києві (1855), Одеського товариства історії та старожитностей (1839), комітетів акліматизації тварин і рослин при Московському товаристві сільського господарства (1858), Московського археологічного товариства (1865). Крім того, він був обраний дійсним членом Імператорського товариства любителів і шанувальників природознавства, антропології та етнографії (1870), почесним членом Полтавського губернського статистичного комітету, Київської духовної академії та Університету св. Володимира (1869). На честь 50-літнього ювілею літературної та наукової діяльності Михайло Олександрович був обраний Університетом св. Володимира доктором слов'яноруської філології, а також почесним членом Київського товариства дослідників природи, московського та Новоросійського університетів. За свою службову діяльність Максимович був нагороджений у 1839 р. орденом св. Володимира 4-го ступеня.

         Михайло Максимович завдяки різнобічності свого обдаровання залишив однаково помітний слід як у галузі природознавства, ботаніки, хімії, зоології, фізики, якими він активно займався у 1823—1834 роках, так і в галузях мовознавства, фольклору, етнографії, історії, археології, що їм він присвятив пізніший період своєї діяльності аж до останніх днів життя.

 1823 року публікує свою першу наукову працю «Про систему рослинного царства». 1824 року вийшла в світ перша книга М.Максимовича «Головні особливості зоології, або Наука про тварин». В цих своїх ранніх працях було висловлено гіпотези, які пізніше було підтверджено ґрунтовними фундаментальними дослідженнями , - про обмін речовин і клітинну будову живих організмів. Важливим відкриттям Максимовича були його докази про еволюцію тваринного світу, причинами якої є зміна умов довколишнього середовища. Ці його думки на багато років попередили дослідження Чарльза Дарвіна й поставили Максимовича в ряд фундаторів вітчизняної природничої науки. (Епохальна праця Ч.Дарвіна «Походження видів…» побачила світ у 1859 році).

Як справжній вчений, який керується у своїх висновках документами та матеріалами архівів, літописами, народною пісенною творчістю і намагається бути незалежним від можновладців та політичної ситуації, Максимович виступав проти дворянсько-шовіністичної концепції в поглядах на історію українського козацтва. Він доводив, що козаки сформувалися з народних мас у результаті тих соціальних процесів, що відбувалися в Україні, а не з волі польського короля, який організував їх для захисту кордонів від татар. Історично відомими, вважав Максимович, козаки стали вже після 1471 року, коли Київське князівство було перетворене на воєводство й розвинулося під началом старости черкаського і канівського Євстафія Дашкевича з 1508 по 1536 роки.

 На прикладах з фольклору та «Слова про Ігорів похід» Максимович доводив, що українська мова цілком самостійна, а не зіпсоване російське «наречие», як вважав його опонент М.Погодін. Українська мова зародилася у найдавніші часи, про що свідчать численні українізми у «Слові про Ігорів похід», і самі українці є автохтонами (корінними жителями) на терені від Дунаю до Дону. Такими сміливими й небезпечними на той час науковими висновками Максимович вселяв у сучасників-українців почуття гордості за свій народ, обстоював його самостійність, рівність з іншими народами та право на своє життя і національну культуру.

На основі сугубо математичних зусиль великого астронома Лавер’є була відкрита планета Нептун. «Планета, відкрита олівцем», - так писали тодішні газети.

Україна була створена саме олівцем. Невтомним олівцем Михайла Олександровича Максимовича. Цей олівець одночасно, точно і віртуозно окреслив   межі цілого народу в його часі і просторі. Українського народу. Межі географічні, етнографічні, демографічні, лінгвістичні. Отже, сучасна Україна – це багато в чому похідна від героїчних зусиль професора М.О.Максимовича.

Запрошуємо всіх бажаючих відвідати

нашу школу-музей!